Історія справи

Постанова ВГСУ від 02.03.2016 року у справі №910/19057/15
Постанова ВГСУ від 01.03.2017 року у справі №910/19057/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 910/19057/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка Владислава Сергійовичана постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016у справі№ 910/19057/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рено"до1. Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг"провизнання поруки припиненоюв судовому засіданні взяли участь представники: - ТОВ "Рено" Кубрак Ж.Б., - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" повідомлений, але не з'явився, - ТОВ "Агрохолдинг" Ковальов С.С.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рено" (надалі - ТОВ "Рено" / позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (надалі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" / відповідач) про визнання поруки припиненою.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2015 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено; визнано поруку за договором поруки № 187 від 20.08.2007, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Рено", припиненою.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2016 (суддя Мудрий С.М.) у задоволенні позовних вимог ТОВ "Рено до ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", ТОВ "Агрохолдинг" про визнання поруки припиненою відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 (головуючий суддя Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Гаврилюк О.М.) рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2016 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову повністю: визнано поруку за договором поруки № 187 від 20.08.2007, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Рено", припиненою.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюк В.С., не погоджуючись із прийнятою у даній справі постановою, звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції положень статті 559 ЦК України та не врахування ним практики Верховного Суду України щодо підстав припинення поруки, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2016 залишити в силі.

20.02.2017 до Вищого господарського суду України від ТОВ "Рено" надійшов відзив на подану касаційну скаргу, за змістом якого позивач просить суд залишити без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" не скористалося передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 20.08.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" (правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" (банк)) та ТОВ "Агрохолдинг" (позичальник) укладено договір про невідновлювальну кредитну лінію № 45-01-07 (надалі - кредитний договір), за умовами якого в редакції додаткової угоди № 14 від 14.09.2012 банк відкриває позичальникові невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 5 870 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 18.12.2014 і сплатити за користування кредитними коштами проценти відповідно до розділу 3 цього договору.

Пунктом 3.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 14 від 14.09.2012 передбачено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту за процентними ставками:

а) 10,00 % (десять процентів) річних за період з дня проведення реструктуризації кредитної заборгованості до терміну повернення кредиту, що зазначений в п. 1.1 цього договору;

б) 15,00 % (п'ятнадцять процентів) річних за період з терміну повернення кредиту, що зазначений в п. 1.1 цього договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п. п. 4.5, 6.1 цього договору, до дня фактичного погашення заборгованості зі кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 20.08.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" (як кредитором), ТОВ "Рено" (як поручителем) та ТОВ "Агрохолдинг" укладено договір поруки № 187 (надалі - договір поруки).

В подальшому, між сторонами до договору поруки були укладені додаткові угоди № 1 від 01.02.2008, № 2 від 18.02.2008, № 3 від 11.08.2008, № 4 від 23.12.2009 та № 5 від 14.09.2012.

Згідно з умовами договору поруки (в редакції додаткової угоди № 5 від 14.09.2012) ТОВ "Рено" зобов'язалось перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за договором про невідновлювальну кредитну лінію № 45-01-07 від 20.08.2007, укладеному між кредитором і боржником, у відповідності до якого боржнику надано кредит у розмірі 5 870 000 доларів США, зі сплатою 10 % річних, у випадку порушення п. 8.3 кредитного договору - в розмірі 12 % річних, а за користування кредитом з моменту, вказаному в підпункті "б" п. 3.1 даного кредитного договору, зі сплатою процентів у підвищеному розмірі, строком погашення кредиту 18.12.2014.

Звертаючись до господарського суду міста Києва з позовом про визнання поруки припиненою за договором поруки № 187 від 20.08.2007, ТОВ "Рено" вказувало, що в 2014 році, під час розгляду цивільної справи в Центрально-Міському суді м. Кривого Рогу за позовом ПАТ "Фінанси та Кредит" до ТОВ "Агрохолдинг", ТОВ "РЕНО", ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості, йому стало відомо, що між ТОВ "Агрохолдинг" та ПАТ "Фінанси та Кредит" укладено додаткову угоду № 15 від 18.02.2013 до договору про невідновлювальну кредитну лінію № 45-01-07 від 20.08.2007, відповідно до якої були внесені зміни щодо процентної ставки в сторону збільшення, внаслідок чого збільшився обсяг зобов'язань ТОВ "РЕНО" як поручителя без згоди останнього на укладення такої додаткової угоди.

Так, згідно з п. п. 2.1, 2.2 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань по кредитному договору, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що й боржник, в т.ч. по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, оплаті комісійної винагороди, оплати неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків.

Пунктом 4.4 договору поруки передбачено, що внесення змін та доповнень в кредитний договір, внаслідок якого збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без згоди поручителя.

Пунктом 3.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15) визначено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту за процентними ставками:

а) 10 % річних за період з дня проведення реструктуризації кредитної заборгованості до терміну повернення кредиту, що зазначений в п. 1.1 договору;

b) 20 % річних за період з терміну повернення кредиту, що зазначений в п. 1.1 договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п. п. 4.5, 6.1 цього договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.

У пункті 4.5 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15) зазначено, що якщо позичальник не надав банку на його вимогу в зазначений строк документи, що підтверджують цільове використання кредитних коштів або з наданих документів не можна дійти однозначного висновку про їх цільове використання, а також у разі використання кредитних коштів на цілі інші, по відношенню до вказаних в п 4.1 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів і сплати процентів, а позичальник зобов'язаний повернути кредитні кошти і сплатити усі проценти впродовж одного робочого дня з моменту отримання вимоги від банку, а також сплатити штраф у розмірі, встановленому п. 7.2 цього договору.

З пункту 6.1. договору (в редакції додаткової угоди № 15) вбачається, що банк має право вимагати повернення виданих кредитних коштів і сплати процентів за увесь період користування кредитом до настання терміну, що вказаний у п. 1.1 цього договору, позичальник зобов'язаний повернути отримані кредитні кошти і сплатити усі проценти протягом одного робочого дня з моменту отримання вимоги від банку у випадках:

а) позичальник надав банку будь-які документи, що містять неправдиві відомості або підроблені документи;

б) позичальник в період дії цього договору порушував будь-які умови цього договору, у визначених вказаним пунктом випадках.

Пунктом 8.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15), зокрема, встановлено, що позичальник зобов'язується без письмової згоди банку не відкривати в установах інших банків поточні рахунки, не отримувати нових позик і кредитів, не виступати гарантом та поручителем по зобов'язаннях третіх осіб до моменту повернення кредиту та виконання інших зобов'язань за цим договором.

Також, у п. 8.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15) сторони дійшли згоди, що в разі порушення цього пункту договору, процентна ставка, що вказана в п. 3.1 "а" цього договору змінюється і встановлюється в розмірі 20% річних.

При зверненні до господарського суду міста Києва в обґрунтування заявлених вимог, ТОВ "Рено" посилалося на те, що на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України договір поруки припинився у зв'язку з тим, що відповідачами без згоди позивача було укладено додаткову угоду № 15 до кредитного договору, якою збільшено обсяг відповідальності позивача як поручителя за кредитним договором.

Господарський суд міста Києва, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що оскільки позивач був ознайомлений та погодився зокрема, з додатковою угодою № 14 від 14.09.2012 до кредитного договору, в якій передбачено можливість зміни розміру процентної ставки та сплати процентів в більшому розмірі, ніж передбачено пунктами кредитного договору, то внесені додатковою угодою № 15 від 18.02.2013 зміни до кредитного договору є такими, що не суперечать укладеному між позивачем та відповідачем договору поруки, а тому підстави для визнання поруки припиненою відсутні.

У свою чергу, Київський апеляційний господарський суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції, та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог про визнання поруки припиненою, з огляду на те, що збільшенням процентної ставки за користування кредитними коштами шляхом укладення додаткової угоди № 15 до кредитного договору, що була укладена без згоди ТОВ "Рено", було порушено положення частини першої статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, оскільки згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки, при цьому, випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правомірною та обґрунтованою позицією апеляційного господарського суду, беручи до уваги таке.

За змістом ч. 1 ст. 546 та ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-701цс15).

Відтак, господарський суд апеляційної інстанції, встановивши, що внесені додатковою угодою № 15 зміни мали наслідком збільшення загальної суми процентів за користування кредитними коштами, а отже, і збільшення відповідальності поручителя, а також врахувавши відсутність доказів, які б свідчили, що поручитель був обізнаний із умовами додаткової угоди № 15 та надавав згоду на її укладення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука ТОВ "Рено" за договором поруки № 187 від 20.08.2007 припинилась на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Вищий господарський суд України також погоджується з вірною позицією суду апеляційної інстанції стосовно безпідставності доводів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про відсутність збільшення обсягу відповідальності ТОВ "Рено" як поручителя за договором поруки у зв'язку зі зміною процентної ставки за кредитним договором у сторону збільшення додатковою угодою № 15, на тій підставі, що як до, так і після її укладення банк нараховує відсотки за кредитним договором за ставками, передбаченими додатковою угодою № 14, а у матеріалах справи відсутні докази застосування до позивача підвищених відсотків за користування кредитом, зважаючи на те, що обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов'язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов'язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов'язання), відтак, порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

Що стосується посилань ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у поданій касаційній скарзі на те, що ТОВ "Рено" було ознайомлене та погодилося, зокрема, з додатковою угодою № 14 від 14.09.2012 до договору про невідновлювальну кредитну лінію № 45-01-07 від 20.08.2007, в якій було передбачено можливість зміни розміру процентної ставки та сплати процентів в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами кредитного договору, а тому внесені додатковою угодою № 15 від 18.02.2013 зміни до кредитного договору не суперечать спірному договору поруки, то колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на те, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. А як уже зазначалося, пунктом 4.4 договору поруки, укладеного між ТОВ "Рено" та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", сторони дійшли згоди, що внесення змін та доповнень в кредитний договір, внаслідок якого збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без згоди поручителя.

Крім того, Вищий господарський суд України відхиляє посилання відповідача-1 на постанову Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі № 3-62г10, в якій зазначено, що закон пов'язує припинення поруки не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання, забезпеченого такою порукою, а із зміною основного зобов'язання, за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу його відповідальності, з огляду на те, що в процесі розгляду даної справи № 910/19057/15 апеляційним господарським судом було встановлено відсутність згоди поручителя на внесення змін до кредитного договору додатковою угодою № 15 саме щодо основного зобов'язання та, відповідно, збільшення обсягу його відповідальності саме внесеними змінами.

Інші доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка Владислава Сергійовича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 910/19057/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

В.І. Картере